Парафіяльний костел

 

      Костел закладений Станіславом Жолкевським у 1606 р. Проект костелу приписується львівському архітекторові італійського походження Павлу Щасливому. Він вів будівництво до часу своєї смерті 1610 року, після чого будівництво завершував Амброзій Прихильний. Не виключено, що до 1618 р. у будівництві брав участь і Павло Римлянин. Костел зводився під пильним наглядом дружини Жолкевського Регіни з Гербуртів Жолкевської. Парафію Цариці Небес і святих Лаврентія і Станіслава єпископа заклав Станіслав Жолкевський згідно з ерекційним актом 12 серпня 1620 р. 28 травня 1623р. завершена споруда була освячена львівським архієпископом Яном Андрієм Прухніцьким.

     Костел постав в Ринку на пагорбі, насипаному татарськими полоненими. Регіна Жолкевська та її донька Софія Данилович щедро фундували внутрішній вистрій костелу. На 1640 р. костел мав сім вівтарів і багату бібліотеку. Великим меценатом був Ян III, котрий прикрасив інтер'єр скульптурою та батальними картинами пензлів Мартино Альтамоне, Шимона Богуш та Андрія Стеха, що зображують битви під Клушином у 1610р., під Хотином 675р., під Віднем 1683р. та під Парканами 1683р.

           За часів панування короля Яна III Собеського костел був центром державних і політичних церемоній Речі Посполитої. 3 костелом пов'язані важливі сторінки біографії короля - тут йому вручили орден Св. Духа, наданий французьким королем Людовіком XIV, а дружині Марисенці - Золоту Троянду, надану папою Інокентієм XI. Храмом опікувались і наступні спадкоємці 1690 року споруда була пошкоджена пожежею, після чого відновлена.

        Костел став усипальницею цілої родини Жолкевських, Даниловичів, Собеських та багатьох інших. Надгробні пам'ятники родини Жолкевських: канцлера і великого коронного гетьмана Станіслава та його дружини Регіни з Гербуртів, а також їхнього сина Яна і доньки Софії Данилович створені у 1623 - 1636 рр. одним з кращих львівських скульпторів першої половини XVII ст. Войцехом Зичливим. В картуші надгробка поміщені родинні герби - Любич, Корчак, Гербурт і Півкозич. У 1861 - 1868 рр. надгробки були відновлені та вкриті латинськими написами Парисом Філіппі.

         1742 р. львівський архієпископ Миколай Вижицький підніс костел до рангу колегіати, а 1743 р. дідич міста Михайло Казимир Радивіл уфундував абатство. При колегіаті існувала школа заснована Станіславом Жолкевським 1610 р. 1785 р. абатство та колегіата були ліквідовані австрійським урядом і костел перевели у ранг звичайного парафіяльного.

       В середині XIX ст. костел був занедбаний. У 1862 -1867 рр. грунтовно відреставрований з великим пієтетом з ініціативи священика Йозефа Новаковського, учасника польського повстання в Росії 1831 р., і будівельного комітету у складі губернатора Галичини Юзефа Яблоновського, Володимира Дідушинського і Яна Чайковського. До роботи були запрошені кращі львівські і краківські митці і ремісники, зокрема, різьбарі Парис Філіппі і Павло Ойтельє, малярі Юзеф Холієвич, Алєксандр Рачинський, Миколай Стржегоцький, Ізидор Яблонський, Антоні Качмарський. Стюкові і мармуризаційні роботи здійснив Вітті; позолотні роботи - Захарський; столярні роботи - Слівінський і Бардз. Відновлену споруду освятив Львівський архієпископ Франциск Ксаверій Вєйжхлєйські 12 вересня 1867 р.

     Консерваційні роботи здійснені у 1900 - 1908 рр. з ініціативи Грона консерваторів Східної Галичини. Наступний ремонт був проведений з ініціативи священика Лаврентія Ожги 1928 р. Тоді були відновлені дахи, баня, сигнатурка, здійснена консервація стюків і відновлення кам'яного фризу. Мулярські роботи виконував Ян Оберц з Жовкви. Від 1946 по 1989 рр. костел стояв зачинений і періодично використовувався на склад. Частина вистрою знищена, а знамениті батальні полотна вивезені до Олеського замку в 1970-х рр.

     Від 1989 р. в костелі тривають реставраційні робота, які виконують студенти і випускники Академії Штук Пєнкних (АSР) з Варшави і Кракова під керівництвом консерватора Януша Смази та Петра Козарського на кошти Fundacji Осhronу Zabytkow з Варшави. Скульптури органу та казальниці реставрував та доповнив власним виконанням, а також реставрував лави мешканець Жовкви - Степан Скіра.