Василіянський монастир

         Перша церква існувала ще задовго до закладення міста, в селі Винники. На початку ХVІІ століття вона вже хилилася до упадку і жовківські міщани звернулися до власника міста гетьмана Станіслава Жолкевського за дозволом на будівництво храму. 21 червня 1612 року гетьман привілеєм постановив, що «... для примноження слави Божої і оздоби релігії грецької церкву, закладену раніше під відозвою Різдва Господнього, відновлюємо і на вічні часи ставимо в місті нашому спадковому Жовкві. Церква має бути наново збудована з плебанією, має бути один піп, один паламар і бакалавр для дітей грецьких». Гетьман на будівництво церкви призначив частину коштів. В 1682 році, ще до закінчення будівництва храму, єп. Йосиф Шумлянський передав церкву отцям Василіанам, котрі заклали при ній монастир.

         11 травня 1691 року внаслідок пожежі, котра охопила ціле місто (як гласять хроніки: «Мацей Ходак, візник, беручи вугіль для файки, зле його притоптав у сінях»), згоріла також церква. Ще влітку того ж року король Ян ІІІ Собеський разом з митрополитом Досифеєм переніс з Молдавії до Жовкви мощі святого мученика Івана Сучавського і помістив їх в церкві Різдва Господнього. З того часу церква стала місцем паломництва, а пожертви паломників дозволили її швидко відбудувати.

          В 1697 – 1699 роках відомий жовківський художник Іван Руткович на замовлення парафіян виконав іконостас, який досі вважається одним з найпрекрасніших творів українського мистецтва ХVІІ століття. Іконостас знаходиться зараз у Національному музеї у Львові.

          Сьогодні Василіанська церква носить ім'я Пресвятого Серця Ісуса Розп'ятого.

         Роки розквіту церква і Василіанський монастир пережили в кінці ХІХ століття. В 1895 році закладено тут монастирську друкарню і видавництво. Активна діяльність отців Василіан спричинила до того, що Жовква незабаром стала релігійним видавничим центром. Таким способом здобувалися також засоби на розбудову сакрального комплексу. В 1902 – 1907 роках за проектом Едгара Ковача, ректора Львівської політехніки, церкву перебудовано у візантійському стилі, будівлю монастиря реконструйовано. В 1911 – 1935 роках маляр Юліан Боцманюк виконав у церкві фрески в стилі українського модерну, тоді ж було розбудовано також друкарню і видавництво.

      Після Другої світової війни монастир був закритий, друкарню націоналізувала радянська влада, а церкву у 1952 році передано Російській Православній Церкві. Приміщення монастиря до 1952 року займав НКВД, пізніше влаштовано тут школу.

      В 1990 році церква і монастирський будинок були повернуті ордену Василіан. В 1994 році видавництво «Місіонер» повернуло собі друкарню. Останніми роками в монастирському комплексі і церкві ведуться реставраційні роботи.