Жовква - ідеальне місто

       Місто Жовква є одним з найцікавіших малих історичних міст України. На даний час місто налічує 13,4 тисячі мешканців, займає площу 764 гектарів, є адміністративним центром району у Львівській області. Місто закладене в 1594 році на території села Винники, як приватне укріплене місто-резиденція із замком на засадах „ідеальних” міст європейського Ренесансу. Засновником і власником міста та замку був Станіслав Жолкевський (1547–1620), видатний державний діяч, полководець і письменник, коронний гетьман і канцлер (з 1618 року) Польської Республіки. Будівничими міста були відомі архітектори італійського походження Павло Щасливий (Паоло де Дукато Клеменсі, перший війт Жовкви, пом. 1610 р.), Павло Римлянин (Паоло Домінічі, пом. 1618 р.), Амброзій Прихильний (Амброзіо Натклаус Ваберене, пом. 1640-х рр.). Останній до 1640-х років закінчив будівництво системи земляних оборонних укріплень міста і замку за голландською школою фортифікації.

     Жовква має пов’язання з найвидатнішими історичними особистостями і державними діячами кількох сусідніх народів та визначними подіями європейської історії. У Жовкві при дворі гетьмана Жолкевського народився і провів дитинство засновник Української держави у XVII столітті гетьман України Богдан Хмельницький (бл.1595–1658), про що свідчать факти із біографії його батька Михайла Хмельницького. Михайло Хмельницький з 1594 по 1605 роки служив сотником при дворі гетьмана Жолкевського у Жовкві, з 1605 року був управителем майна і підстаростою в зятя Жолкевського, Руського воєводи і Корсунсько-Черкаського старости Яна Даниловича з Олеська. Близькі стосунки Хмельницьких з родиною Жолкевських і Жовквою підтримувалися до трагічної битви з турками над Прутом 1620 року, загибелі в ній Станіслава Жолкевського і полону обох Хмельницьких.

       У XVII столітті Жовква була центром величезних приватних землеволодінь і приватною резиденцією видатного державного діяча і полководця, мецената мистецтв, найвидатнішого короля Польської Республіки Яна ІІІ Собєського (1629-1696, обраний королем у 1674 р.), правнука Станіслава Жолкевського. Він, після занепаду і пожеж міста в середині XVII століття, відбудував місто в камені, заклав нові монастирі та храми, багато оздобив замок та розбудував прекрасні паркові ансамблі за стінами міста; місто отримало прекрасний силует з десятками архітектурних домінант оборонних башт, замку, ратуші, бань костьолів та церков. За нього Жовква переживала період свого найвищого розвитку і багатства, стала одним з найкрасивіших приватних міст-резиденцій Європи, видатним осередком мистецтв. В ті часи маленька Жовква, в якій проживало заледве 1,5–2 тисячі мешканців (за переписом 1680 р. – 271 двір), налічувала 5 монастирів, 4 костьоли, 5 церков, 2 великих синагоги. З-під мурів міста у 1683 році відправлялися в переможні походи на турків під Відень і Паркани величезні об’єднані армії європейських держав і народів; тут відбувалися кількамісячні загальноєвропейські тріумфальні урочистості з нагоди великої перемоги над турецькою навалою.

     Феофан Прокопович, видатний діяч епохи Петра І, ректор Києво-Могилянської Академії, відвідавши з Петром І у 1698 році Жовкву (по дорозі в Раву Руську на переговори і підписання союзного договору з польським королем Августом ІІ), під враженням побаченого писав: „Жолква-город, хоть и мал собой, однако славен стал... Палаты превеликие, каменные, несколько сот изб в себе имущих и как делом архитектурским так украшенные различными живопишескими картинами и шпалерами и иными дивными уборы зело великолепные...”.

    Про славу і пов’язання міста з найвидатнішими сторінками польської історії свідчить той факт, що довший час після смерті короля його колишні бойові побратими і шляхта з цілого королівства вважали своїм святим обов’язком хоч раз на рік відвідати родинне гніздо видатного короля і колиску видатних перемог польської зброї; сини короля влаштовували пишні прийоми, утримувати при замку 1,5 тисячі солдат власного війська.

    Під час Північної війни 1700-1721 років у Жовківському замку з липня 1706 року знаходилася російська військова ставка, а з 26 грудня 1706 року по 30 квітня 1707 року в ньому перебував і працював Петро І Романов (1672-1725), видатний державний діяч, реформатор і полководець, московський цар (з 1682 року) і російський імператор (з 1721 року). Тут ним був розроблений знаменитий Жовківський стратегічний план розгрому шведів. На Великодні свята в квітні 1707 року у Жовкві на великій державній раді, скликані Петром І, перебував гетьман України Іван Мазепа (1639-1709) із козацькою військовою старшиною. Тут він дізнався про плани Петра реформувати Гетьманщину та перевести козацькі полки в повне підпорядкування російським чинам; тут він прийняв рішення розпочати таємні переговори з шведським королем Карлом XII і з Жовкви послав до нього в Саксонію посланця, переодягнутого домініканським монахом.

       В другій половині XVIІI століття власником замку і міста був Великий Литовський гетьман, князь Михайло Радзивіл, а пізніше і його сини. Він також чимало докладав до розбудови міста і підтримання слави великих предків.

    Своєму розквіту, видатним мистецьким і культурним досягненням Жовква завдячує як високій культурі її просвічених власників, високому рівню майстерності її будівничих, так і високим ідеям Ренесансу, закладеним при її будівництві, та великому досвіду двох століть європейської урбаністики. Місто розплановане за рідкісною нерегулярною пропорційною схемою „ідеального” міста італійського теоретика П’єтро Катанео з відходом від традиційної радіально-центричної чи ортогональної схеми розпланування міста. Його планувальна схема базується на двох розвинутих композиційних осях та застосування комбінації двох планувальних модулів: фламандського шнура (43,2 м, 75 хелмінських ліктів) та прута (4,32 м), а також особливим розташуванням замку-резиденції феодала на головній композиційній осі безпосередньо при центральній ринковій площі в лінії оборонних мурів міста, але з власним кільцем бастіонних оборонних укріплень, в тому числі від міста. Основу планувальної системи міста становив компактний квартал розміром 1×1 шнур з трьох домоволодінь (парцелей) шириною 3 прути, розділених глухими протипожежними стінами, та проїзд шириною 1 прут. Усі чільні будинки кварталів, які виходили на площу та головні вулиці, мали відкриті аркади перших поверхів та багато декоровані фасади, часто завершувані аттиками.

        Важливою частиною втіленої концепції „ідеального міста”, крім досконалої архітектури та оборонних укріплень, була досконала система організації суспільного життя на основі повного самоуправління мешканців вільного міста за Магдебурзьким правом з виборним органом Магістратом, який складався з двох колегій: Лави на чолі з війтом, який призначався власником замку, та Ради з чотирьох радних на чолі з бургомістром; його доповнювала розвинута система самоорганізації етнічних общин та ремісничих цехів. Ця система мала відображення в розплануванні та архітектурі „ідеального” міста: були передбачені квартали для розташування громадських центрів общин з храмом та громадськими будівлями; вулиці забудовувалися цехами; головною архітектурною домінантою міста була ратуша з високою вежею, як символом влади.

           Жовква має також видатну мистецьку і філософську історичну спадщину, як результат втілення високих ідей гуманізму при закладенні міста. Вона відома як один з видатних осередків єврейської філософської думки і книгодрукування XVII–ХІХ століть у Східній Європі.

         В другій половині XVII століття в місті розвинулася висока мистецька традиція, відома як Жовківська школа живопису та різьби XVII–XVIІI століть. Це ціла плеяда, близько 30 видатних художників і різьбярів по дереву, основоположників стилю українського бароко в мистецтві, які жили і працювали у Жовкві. Серед них – Йов Кондзелевич, автор знаменитого Богородчанського іконостасу, Іван Руткович, український Рафаель, автор багатьох визначних творів, які належить до вершин українського бароко XVII століття, Василь Петранович, іконописець, визначний український портретист, жовківський війт в 1727-39 роках, бургомістр в 1741-52 роках, активний діяч братства при церкві Різдва Христового, та інші. При дворі короля Яна ІІІ Собєського жили і працювали видатні художники і скульптори, які на замовлення короля створили видатні твори, зокрема кілька найбільших в Європі батальних картин (розмірами 10×8,5 м), присвячених видатним перемогам короля (випускники Римської Академії мистецтв Мартіно Альтамонте, Шимон Богушович). Жовква відома також унікальними розписами Василіянської церкви у рідкісному стилі українського модерну першої половини ХХ століття (художник Юліан Буцманюк).