ЖОЛКЕВСЬКІ У ЛЬВОВІ

Михайло Кубай

Державний історико-архітектурний

заповідник у м. Жовкві

2016

 

ЖОЛКЕВСЬКІ У ЛЬВОВІ

 

Власником містечка Винники (тепер Жовква) і кількох навколишніх сіл у 1556 р. став Станіслав Жолкевський (1520-1588, писався як Жолковський), батько засновника Жовкви, православний шляхтич родом з села Жолква на Холмщині (від 1702 р. – село Жулкевка Красноставського повіту у Польщі), син Миколая, шляхтича гербу Любич з місцевих бояр.

Станіслав Жолкевський був досить активною і знаною людиною у Белзькому воєводстві. Зокрема, як посол від воєводства на сеймі в Любліні у 1569 р. брав участь у підписанні політичного договору про об'єднання Польського королівства і Великого князівства Литовського у єдину Польсько-Литовську республіку (Річ Посполиту). Послом на сейми він обирався протягом багатьох років, активно підтримував позиції королівського секретаря і сенатора Яна Замойського, зокрема щодо обрання королем Стефана Баторія у 1576 р.

Від 1572 р., у зв'язку із смертю короля Зиґмунда Авґуста і настанням розбрату між шляхтою, Ян Замойський розпочав формувати власну політичну партію прихильників більш демократичних виборів короля і державного устрою. Батько і сини Жолкевські стали ядром формування його партії на Русі та у східних воєводствах.

Після смерті дружини Софії у 1576 р. 56-річний Станіслав Жолкевський намірився іти в монастир. У зв'язку з цим, як вдівець і як активний прихильник новообраного короля Стефана Баторія, отримав у подяку від нього експектативу (право на посаду) православного владики володимирського і брестського, яку тоді займав старий єпископ Теодозій Лазовський, та скромну посаду підстарости белзького (заступник старости белзького Яна Замойського).

Експектатива передбачала, що висвячення і посаду претендент міг отримати лише по смерті чинного єпископа. В той час у Польщі існувала традиція, що на православних єпископів висвячували когось із руської шляхти, мотивуючи тим, що низове православне духовенство було неосвіченим.

У 1580 р. Станіслав Жолкевський, не дочекавшись звільнення престолу православного владики, несподівано оженився вдруге на Анні Сокіл, молодшій від нього на 30 років, головній спадкоємниці володінь Андрія Висоцького, і отримав через неї у власність кільканадцять сіл – цілу фортуну. Очевидно, спокушений таким несподіваним багатством, маючи покровительство короля та його впливового фаворита Яна Замойського, Жолкевський вирішив робити світську кар'єру та збільшувати родинні маєтки – вийти із шляхти у великі пани.

24 квітня 1580 р. за немалу відступну плату від архімандрита Печерського Мелетія Хрептовича Жолкевський публічно зрікся на його користь наданого права на посаду православного владики і прийняв католицизм. Усі його родичі та брати Ян, Марцелін і Томаш залишилися на православ'ї. Вони не збагатилися, як він, і не признавалися до своїх католицьких родичів, які вибилися у великі пани, як і другі не признавалися до перших, бідніших. Хоча, про цих бідніших православних родичів по маминій лінії не встидався не раз згадувати і співати українських пісень праправнук Станіслава Жолкевського король Ян ІІІ Собєський, який і сам походив з простої шляхти.

Невдовзі, 7 листопада 1580 р. Жолкевський отримав посаду каштеляна галицького і менш ніж за рік, 21 жовтня 1581 р. – посаду воєводи белзького, яку передав йому канцлер Ян Замойський, який у цьому році став Великим коронним гетьманом.

У тому ж 1580 р. Жолкевський купив ще кілька сіл, які йому раніше передали в заставу, а потім продали брати Ян і Станіслав Кам'янецькі, – Броди, Волицю, Піски, Смольне, Берки, Лагодів і Дітківці. В цьому ж році на острові на болотах між Бродами і Лагодовим заклав замок і нове місто, надавши йому назву Любич на честь родинного гербу (тепер місто Броди). У 1584 р. король Стефан Баторій надав Жолкевському привілей на Магдебурське право для міста Любич. Це було уже формальне визнання так бажаного великопанського статусу – мати своє місто з назвою свого герба або власного імені.

Невдовзі Жолкевський женився втретє з Ельжбєтою, двічі вдовою по Гербурту і Кренчковському, яка принесла йому багате містечко Кукизів. Внаслідок чого його володіння під кінець життя досягли тридцяти сіл і містечок.

На московську війну у 1581 р. Жолкевський (батько) спорядив десять кінних гусарів, позичивши 18 тисяч злотих, та пішов сам разом із сином. Під цю позику він заставив майно у своїх селах Савчині, Мошкові, Берках, Бродах, Лагодові, Пісках, Смольному, Волиці і половині Берлина.

У 1586 р. король Стефан Баторій перед самою своєю смертю призначив Станіслава Жолкевського воєводою руським. Посада воєводи, на відміну від староства, вимагала посвячення багато часу і тривалого перебування у Львові. Очевидно, тоді Жолкевський купив або побудував у Львові власний мурований будинок на вул. Жидівській.

Довго не побувши воєводою і не поживши у власному будинку у Львові, 25 липня 1588 р. на 68 році життя Станіслав Жолкевський помер. Як воєводу руського, його урочисто поховано у Львівському кафедральному соборі.

Пам'ять про нього його син Станіслав увіковічнив у 1606 р. надгробним пам'ятником у виді бронзової барельєфної плити на північній стіні вівтарної частини собору, яка збереглася до нашого часу (про готову модель пам'ятника він згадує у своєму заповіті від 12 січня 1606 р.). Плита-пам'ятник містить барельєфний портрет воєводи Станіслава Жолкевського у повний зріст, у рицарських латах з мечем, з великою бородою та довгим пишним волоссям.

По смерті воєводи місто Любич (Броди) з ключем сіл успадкував його старший син Миколай Жолкевський (пом. 1596), підкоморний львівський. Проте, його синів спіткала нещаслива доля. Один син Адам, коронний обозний, з нерозділеної любові покінчив своє життя самогубством у 1615 р. в Олеську. Другий син Лука (1594-1636) тривалий час воював у різних кінцях Європи, у 1629 р. продав усі батьківські володіння на Русі і перебрався на Задніпрянщину колонізувати нові території Речі Посполитої та будувати свою велику фортуну. Дослужився до воєводи брацлавського і гетьмана польного. Помер бездітним у 1636 р. на 42 році життя після тривалої хвороби сухот (туберкульозу). Підчас козацьких воєн у 1648 р. побудований ним костел єзуїтів в Переяславі був повністю зруйнований, поховані в ньому останки Луки Жолкевського викинуті. З його смертю закінчилася одна із віток роду Жолкевських.

Власником Винниківського ключа у 1588 р. став молодший син воєводи Станіслав Жолкевський (1547-1620), королівський секретар (від 1578), коронний хорунжий (1581-1588), староста кількох округ, гетьман польний (1588-1618), каштелян львівський (від 1593), воєвода київський (від 1608), староста Москви (1610-1611), Великий коронний гетьман та Великий коронний канцлер (1618-1620), людина високих моральних принципів і почуття обов'язку, видатний полководець і державний діяч, письменник, засновник Жовкви та кількох інших міст-фортець, фундатор багатьох громадських будівель і храмів Жовкви.

42-річний Станіслав Жолкевський у 1589 р. врешті оженився з 25-річною Реґіною Ґербуртовою (1564-1624) з Фельштина, донькою відомого в ті часи правознавця Якоба Ґербурта з Мєжинця у Перемиській землі. Шлюб з нею тривалий час забороняв йому батько, прагнучи для сина багатої нареченої. Шлюб відбувся у Львівському кафедральному костелі.

В наступному, 1590 р. гетьман Жолкевський отримав посаду каштеляна львівського. В цей час це була посада з нечіткими обов'язками і повноваженнями, з різною вагою у різних воєводствах (найвищою була вага краківського каштеляна – вище усіх воєвод). Колись каштелян – це управитель замку із судовими повноваженнями, а у XVI-XVII ст. – державний чиновник на рівні заступника воєводи, який виконував обов'язки воєводи за його відсутності, засідав поряд з воєводою у сенаті.

У тому ж 1590 р. Миколай і Станіслав Жолкевські продали за 2 тис. талерів успадковану від батька чотириповерхову кам'яницю по вулиці Жидівській у Львові її сусіду, багатому єврею, орендарю золочівського ключа Ізраелю Юзефовичу (писався також по матері Ейделес, син Аделі, пом. 1616).

Давня вулиця Жидівська у Львові сьогодні є частиною вулиці Федорова від вулиці Руської до Староєврейської. Кам’яниця Жолкевських розташовувалася на її західній стороні четвертою від рогу Руської, під теперішнім номером 28.

Ізраель Юзефович купив цю кам’яницю спеціально для свого зятя Йошуа Фалька Александровича (пом. 1614), відомого на той час вченого, знаного в літературі як Йошуа Фальк Кохан, вихідця з півдня Німеччини, в минулому рабина кількох міст. Кохан користувався високим авторитетом серед євреїв, від 1604 р. і до своєї смерті незмінно обирався маршалком (головою) єврейських сеймів Польщі.

Йошуа Кохан відкрив у цій кам'яниці єврейську талмудичну школу (єшиву), яку закінчили багато відомих євреїв і яка мала значний вплив на цілу тодішню Польщу.

Кам’яниця, де знаходилася знаменита талмудична школа Кохана, в радянський час як комунальний житловий будинок, прийшла в аварійний стан, у 1980 р. була взята під охорону держави як пам’ятка архітектури. На жаль, не зважаючи на свій охоронний статус, високий охоронний статус заповідної території ЮНЕСКО та протести громадськості Львова, вона та кілька сусідніх історичних будинків, починаючи від 2008 р., були повністю розібрані для будівництва готельного комплексу (скандальне будівництво готелю на даний час зупинено).

Але повернімося до Жолкевських. Власник Винниківського ключа гетьман Станіслав Жолкевський (син) восени 1594 р. розпочав у Винниках будівництво власного новітнього оборонного міста-резиденції Жовкви. Ймовірним автором розпланування Жовкви, її фортифікацій та головних будівель був архітектор канцлера Яна Замойського італієць Бернардо Морандо (бл.1540-1600/1601), автор розпланування і будівничий міста Замостя та перших новітніх оборонних міст у Польщі. Головним будівничим Жовкви був уславлений львівський архітектор італійського походження Павло Щасливий (Паоло де дукато Кламенсі, пом. 1610), – головний майстер львівського цеху будівничих від 1582 р. (у 1582 побудував знамениту синагогу Золота Роза, у 1591 – Успенську церкву, цілий ряд будинків і храмів у Львові). Павло Щасливий у 1594 р. перебрався у Винники, у 1601 р. був обраний першим війтом Жовкви та обирався на цю посаду в усі наступні роки до своєї смерті у 1610 р. Від 1603 р. разом з Павлом Щасливим на будовах Жовкви працювали кілька інших відомих львівських архітекторів-італійців.

Зразу ж після закладення міста Станіслав Жолкевський на наполегливі прохання львівських євреїв, зокрема, близьких знайомих, дозволив їм селитися у новому надійно укріпленому місті. Серед таких наближених євреїв був вище згаданий Ізраель Юзефович. Початком поселення львівських євреїв у новому місті є 1595 р., що підтверджується записом у привілеї Жолкевського єврейській общині від 1615 р. Слід зазначити, що євреї у Винниках проживали давно і навіть утворили общину ще до закладення міста (перші записи у відомому жовківському Пінаксі, кагальній книзі, датуються 1593 р.). У 1600 р. Жолкевський надав єврейській общині Жовкви дозвіл на будівництво у середмісті (всередині оборонних мурів) молитовного дому та інших общинних будівель, а також визначив місце для цвинтарю.

У новозаснованому місті невдовзі сформовано органи самоврядування, заведено міські судові книги, найраніші записи в яких датовані 1598 роком, – в них уже використано назву міста Жолква. З того часу, ще до отримання у 1603 р. королівського привілею на закладення міста і його назву, гетьман Станіслав Жолкевський у своїх листах додавав до свого імені додаток «з Жолкви».

В кінці XVI – на початку XVII ст. гетьман Станіслав Жолкевський був надзвичайно зайнятий у зв’язку з дуже напруженою політичною ситуацією всередині держави, безперервними війнами і конфліктами, а також непростими справами будівництва власного ідеального міста-резиденції. Ситуація складалася такою, що будівництвом міста і усіма родинними справами та маєтками фактично займалася його дружина Регіна. Це були часи посилення нападів татар і турків, повстань Кшиштофа Косинського, Григорія Лободи і Северина Наливайка, бунти неоплаченого коронного війська, та, врешті, чотирирічна громадянська війна (рокош Миколая Зебжидовського). У всіх цих подіях гетьману Жолкевському довелося відіграти поряд з канцлером Яном Замойським немаловажну та ключову роль у порятунку королівства.

В ті часи Львів і рідна Жовква не один раз вітали гетьмана Станіслава Жолкевського після переможних походів і битв. Перший раз гетьмана зустрічали як тріумфатора у 1595 р. з походу у Молдавію, на яку напали турки з татарами під проводом Великого візира Сінан паші і хана Ґазі Ґірея. С.Жолкевський разом з Я.Замойським здобули важливі перемоги над турецько-татарськими військами, з Туреччиною укладено мирний договір, на молдавський престол посаджено пропольського господаря Єремію Могилу. Здобуто перемоги і над австрійськими військами та їх союзниками, які увійшли в Молдавію.

Весною 1600 р. С.Жолкевський разом з Я.Замойським вирушили у похід на допомогу молдавському господарю проти військ волоського воєводи Михаїла Хороброго, який з допомогою союзників німців, турків і татар захопив уже майже всю Молдавію. Похід польського війська завершився перемогою у битві під Пловештами. На валаський престол в Бухаресті поставлено брата Єремії Могили Симиона. Після повернення війська з Молдавського походу Львів і Жовква уже другий раз вітали гетьмана Станіслава Жолкевського як великого переможця.

У 1606 р. Станіслав Жолкевський спільно із запорозькими козаками розбив чисельні турецькі і татарські війська султана Бухара і мурзи Кантемира під Коровайною над Удичем (ліва притока Бугу), взяв велику здобич, визволив усіх захоплених татарами полонених і полонив велику кількість татар. Про цю перемогу стало відомо у цілій Європі. Папа Римський прислав королю лист з подякою.

У 1607 р. гетьман Жолкевський виграв битву із загонами повсталої польської шляхти під Гузовом біля Радома в ході громадянської війни 1606-1609 рр., що допомогло утриматися на троні Зиґмунду ІІІ Вазі (який, проте, негативно ставився С.Жолкевського). Треба відзначити, що в Жолкевського були загострені почуття справедливості і обов'язку. Багато війн і походів, у які він ходив часто проти власної волі, за наказом короля, він вважав несправедливими або легковажними.

Були сумні повернення з гіркими розчаруваннями. Влітку 1596 р. гетьман Жолкевський, повернувшись з-під Лубен, у Львові передавав трофеї та полоненого Северина Наливайка канцлерові Яну Замойському, який відправив їх до Варшави. У Варшаві, ламаючи дану Жолкевським обіцянку зберегти життя, Северина Наливайка після кількамісячних страшних тортур, у квітні 1597 р. було четвертовано. Це на додаток до того, що ще під самими Лубнами Жолкевський не зміг втримати роз'ярену шляхту від різні повсталих козаків і хлопів, які здавалися в полон.

Таке ж гірке розчарування настало під час Московської війни 1608-1611 рр., яку він відкрито називав несправедливою, двічі ухилявся на неї іти, хоч і здобув там видатну перемогу, підписав з боярами польсько-російський мирний договір і був обраний ними старостою Москви. Та Зиґмунд ІІІ невдовзі зламав записані в договорі умови і вирішив сам посісти російський трон. Весною 1611 року Жолкевський після невдалих перемовин з королем покинув Москву (невдовзі після його відходу там вибухнуло повстання), взяв з собою здобуті трофеї та полоненого російського царя Василя Шуйського з родиною і повернувся до Львова та Жовкви, де його дуже урочисто вітали. Король ще змусив його влаштувати помпезний в'їзд у Варшаву з полоненими, маскуючи цим фактично програну війну. Жолкевський полишив на якийсь час державні справи, зайнявся облаштуванням улюбленої Жовкви, але почуття обов'язку не дало йому можливості почивати на лаврах.

Жолкевському за дорученням короля доводилося також вирішувати дуже складні, задавнені і заплутані справи Львова, зокрема, що стосувалися земель єврейської общини середмістя, будівництва костелу і колегії ордену єзуїтів, розширення і будівництва нових оборонних укріплень Львова.

Єврейське гетто середмістя Львова в той час займало невелику територію в південно-східній частині квадрату укріпленого міста, – фактично одна невелика вулиця Жидівська та пізніша вуличка Нова Жидівська при оборонних мурах, де початково стояла невелика дерев'яна синагога (тепер частина вулиці Староєврейської). Гетто було повністю відділене від решти забудови межовими стінами будинків і замикалося на ніч брамою від вулиці Руської. Тіснота в гетто була неймовірною – населення гетто невпинно зростало, а територія – ні. Ціни на землю в гетто під кінець XVI ст. зросли в 100 разів. Після купівлі ділянки, на будівництво вже не вистачало грошей, тому будинки будували дерев'яними і високими. Частими були пожежі. Недоброзичливим до євреїв було також відношення християнського населення Львова (в ті часи суспільство виховувалися в атмосфері ворожості до усіх іновірців), траплялися погроми євреїв, діяли численні обмеження, зокрема, на будівництво синагог.

В 1580 р. одну з парцелей на вул. Жидівській, звану Олеською, яка мала давню спірну історію і яка після пожежі 1571 р. стояла пустирем із залишками міського кінного млина, купив у міської ради Ісак Нахманович (пом. 1595), головний орендар староства та головний митник воєводства, відомий меценат. В глибині ділянки на місці млина він у 1582 р. побудував нову муровану синагогу, званою спочатку синагога Нахмановича, пізніше – Золота Роза, від імені його дружини Ружі. Синагога тривалий час функціонувала на правах родинної каплиці, бо архиєпископ Соліковський не дав дозволу на її будівництво і використання. Будівничим синагоги був Павло Щасливий. Він же побудував для Нахмановича житловий будинок від фронту вулиці (тепер № 27 по вул. Федорова), через браму якого був єдиний прохід до синагоги (цей факт в недалекому майбутньому зіграв важливу роль у її долі).

В кінці XVI ст. до Львова впровадилися єзуїти, також небажані в місті, зокрема, для міської ради. Маючи достатньо великі кошти і прихильників при королівському дворі, вони від 1600 р. почали шукати місце в тісно забудованому середмісті для будівництва костелу і школи. Хтось із доброзичливців скерував їх на колишню спірну Олеську ділянку і розповів їм в деталях усю її історію. Єзуїти вчепилися в таку можливість і у 1602 р. оскаржили до суду продаж цієї ділянки міською радою, купівлю, володіння нею та будівництво синагоги євреями, як незаконні. Судові процеси, апеляції, тиски, протекції та королівські комісії тривали протягом кількох років, виносили різні рішення на підставі різного законодавства, переважно на користь єзуїтів (які одного разу навіть переосвятили синагогу на костел), але з різних причин їх неможливо було реалізувати. Справа ускладнювалася тим, що у ній було три сторони, сильних і впливових. Між ними, практично, неможливо було досягти порозуміння – якщо дві домовлялися, третя не погоджувалася. Істотно впливали також різкі зміни політичної ситуації в державі, громадянська війна, конфлікти між католиками і протестантами та гоніння на єзуїтів.

Сторони зверталися також до Станіслава Жолкевського, як дуже авторитетної особи в королівстві, але він ухилявся від втручання в цей процес. І лише у 1607 році, після повернення з переможної битви над повсталою шляхтою під Гузовом, Жолкевського втягнули в цей процес. Тиск здійснено через особистого духівника Жолкевських отця-єзуїта Ґалесія та кохану дружину Реґіну, яка під час урочистого привітання гетьмана з походу привселюдно впала перед ним на коліна, благаючи вирішити цей конфлікт і допомогти єзуїтам. Невдовзі Жолкевський направив свої пропозиції по вирішенню конфлікту королю.

На початку січня 1608 року король послав до Львова третю комісію, призначивши Жолкевського її головою. Жолкевський діяв дуже рішуче і швидко. Зібравши комісію, він досяг згоди між євреями та єзуїтами на зовсім іншу територію (під західними мурами міста, де стояла стара школа і лазня), доручив семи найавторитетнішим львівським цеховим майстрам і будівничим провести оцінку залишкової вартості будівель, яку мали відшкодувати євреї. Євреї тут-же внесли необхідну суму 3000 злотих. Комісія на місці передала єзуїтам землю і будівлі у власність, про що склала відповідний акт, яким також зобов'язала міську раду звільнити будівлі до початку травня. 24 січня Жолкевський листами офіційно повідомив короля і міську раду про доконаний факт та залишив місто.

Міська рада була проти такого рішення, не бажаючи впустити єзуїтів в місто. Але, врешті, вирішила згодитися, бо в Жолкевського були козирі – ще одне королівське доручення по Львову, яке для ради було важливіше відстояти, поступившись першим.

Додамо, що по цій справі протягом наступних років євреям довелося виплатити ще більше 20 тисяч злотих, в тому числі за інші житлові будинки; але єзуїти побудувалися, синагога була узаконена, єврейські будинки вціліли.

Друга справа стосувалася розширення і будівництва нових оборонних укріплень Львова. Багаті львівські передміщани у 1607 р. звернулися до короля з пропозицією надати привілей на закладення на базі Галицького передмістя міста Владислав (їх влаштувало б і розширення оборонних укріплень Львова так, щоб їх будинки опинилися всередині оборонних мурів). Королю, на відміну від міської ради, ця пропозиція дуже сподобалася, вона відповідала інтересам уряду отримати на Русі велику сучасну фортецю без затрат з державної скарбниці. Він доручив Жолкевському детально розглянути цю справу. Як проходив перебіг цієї справи нам достеменно невідомо. Відомо, що на початку лютого 1608 р. до Львова прибув військовий інженер Ауреліо Пасаротті, який докладно обстежив фортифікації Львова, визнав їх застарілими і непридатними для оборони, розробив три варіанти укріплень і навіть виконав їх макети. Через високу вартість нових укріплень (близько 2 млн. злотих) та протидію міської ради, яка була власником передміських земель, до реалізації проекту не дійшло. В наступному році королівський фортифікатор Теофіл Шемберґ запропонував менш коштовний варіант: фактично – укріплення лише Краківського передмістя, а Галицьке передмістя запропонував взагалі знести. Міська рада під тиском короля (чи Жолкевського) змушена була якось діяти, – вона найняла місцевих архітекторів (Павла Римлянина, Амвросія Прихильного та Войцеха Капіноса), які запропонували ще менш коштовний варіант. Король наполягав на варіанті Шемберґа. Час ішов і в результаті тоді нічого не реалізовано.

Невдовзі після вирішення затяжного конфлікту з впровадженням єзуїтів до Львова і наданням їм землі, Жолкевський виступив засновником єзуїтської колегії у Львові. Тут слід віддати належне єзуїтським вищим школам (колегіумам) – вони за своїми програмами і якістю навчання були найкращими в Європі, давали найкращу освіту. В них прагнули навчатися і навчалися як шляхта, так і князі, протестанти, католики і православні.

23 липня 1608 р. Станіслав Жолкевський особисто заклав наріжний камінь великого єзуїтського колегіуму у Львові (будинок на теперішній вул. Театральній 13, неодноразово перебудований), доручивши його будівництво своєму архітекторові Павлу Щасливому. Будівництво колегіуму було закінчене, ймовірно, в наступному, 1609 р., в цьому ж році в колегіум набрано перших 200 учнів. У 1630 р. тут навчалось безкоштовно 700 учнів, існувала бурса (гуртожиток) для незаможних учнів, працювала відома друкарня. Протягом існування колегіуму в ньому навчалися багато видатних релігійних і державних діячів Польщі та України. Серед них – гетьман Богдан Хмельницький (у 1609-1610) та князь Ярема Вишневецький (у 1620-тих). У 1661 р. колегіум отримав статус університету.

До-речі, теплі стосунки Богдана Хмельницького і його вчителя поетики та риторики в колегіумі Анджея Мокрського відіграли, можливо, вирішальну роль у врятуванні Львова та його мешканців під час облоги козацькими військами у 1648 р.

Такими були пов’язання засновників Жовкви родини Жолкевських із Львовом. Не менш помітний слід в історії Львова залишили і наступні власники Жовкви – Якоб і Теофілія Собєські, які у 1641-1643 рр. заклали костел і монастир Кармеліток Босих у Львові, будівництво якого закінчив у 1683-1696 рр. їх син король Ян ІІІ. Усі власники Жовкви та інші видатні особи, які тут народилися чи проживали, видатні жовківські малярі і вчені, – усі вони мали пов’язання із сусіднім Львовом і кожен з них щось для нього зробив.

 

Використана література:

1. Bałaban, Majer. Żydzi lwowscy na przelomie XVI-XVII wieku. – Lwów, 1909. – 604 s.S. 1-146.

2. Barącz, Sadok. Pamiątki miasta Żółkwi. Drugie wydanie. – Lwów, 1877. – 247 с. S. 5-9, 12-23, 38, 225-226.

3. Biełowski, August. Pisma Stanisława Żółkiewskiego, kanclerza koronnego i hetmana z jego popiersiem. – Lwów, 1881.

4. Besala, Jerzy. Stanisław Żółkiewski. – Państwowy Instytut Wydawniczy. Warszawa, 1988. − 434 str. – S. 11-271.

5. Encyklopedyja powszechna (S. Orgelbranda). T. 28. – Warszawa, 1868.S. 1018, 1027-1047.

6. Gąsiorowski, Stefan. Chrześcijanie i żydzi w Żółkwi w XVII i XVIII wieku. – Kraków, 2001. – 294 c. з іл.S. 28-31.

7. Gąsiorowski, Stefan. Żydzi w Żółkwi i ich kontakty z tamtejszymi dominikanami w XVII i pierwszej połowie XVIII wieku. // Biuletyn Żydowskiego Instytutu Historycznego w Polsce. – Kraków, 1993, nr. 1/2. – S. 17-27.

8. Pokora, Jakub. «On piersi swemi ojczyznę zasłonił». Pomnik nagrobny kanclerza i hetmana wielkiego koronnego Stanisława Żółkiewskiego. S. 194-209.

9. Prohaska, Antoni. Hetman Stanisław Żółkiewski. – Warszawa, 1927. − 419 s. – S. 1-3, 25-31.

10. Shall, Jacób. Dawna Żółkiew i jej żydzi. – Lwów, 1939. – S. 6-35, 59-60, 82.

11. Żółkiewski, Stanisław. Początek i progres wojny moskiewskiej. – Wroclaw, 2003.

12. Байбула, Людмила. Нариси з історії та культури єврейської громади м. Жовкви. – Видавництво «Растр-7». Львів, 2014. – 100 с. – С. 5-6.

13. Козарський, Петро. Сват, Тадеуш. Жовква і її святині. Переклад з польської М.Кубай, М.Бордун. – Видавництво «Місіонар». Жовква, 1999. – 168 с. – С. 17.

14. П'єх, Наталія. Уривок заповіту Станіслава Жолкевського від 22 травня 1617 р. // Жовква крізь століття. Випуск ІІІ. – Державний історико-архітектурний заповідник у м. Жовкві, Жовква, 2014. − С. 276-280.

 

––––––––––––